Методичні рекомендації "Методика викладання в театральному гуртку"

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
ВОЛОВЕЦЬКИЙ РАЙОННИЙ ЦЕНТР ПОЗАШКІЛЬНОЇ РОБОТИ І ДИТЯЧОЇ ТВОРЧОСТІ

МЕТОДИЧНИЙ РЕКОМЕНДАЦІЇ

КЕРІВНИКУ ТЕАТРАЛЬНОГО ГУРТКА

«МЕТОДИКА ВИКЛАДАННЯ В  ТЕАТРАЛЬНОМУ ГУРТКУ»

підготувала методист

Воловецького районного

Центру позашкільної

роботи і дитячої творчості

Рудейчук Марія Михайлівна

ВОЛОВЕЦЬ-2014

ЗМІСТ

Вступ………………………………………………………………………………3

І. Принципи та етичні норми  викладання в театральному гуртку 4

1.1. Основні принципи  викладання в театральному гуртку 4

1.2 . Етичні норми викладання 5

ІІ. Методика проведення занять гуртків з театрального мистецтва 6

2.1.Типова структура занять в театральному гуртку 6

2.2.Загальна типова  структура заняття 7

2.3.Методика проведення занять з акторської майстерності 8

2.4.Методика проведення занять з сценічної мови 10

2.5. Методика проведенння занять з сценічного руху 11

2.6. Методика проведення занять з  основ гриму. 14

Висновки…………………………………………………………………………16

Використана література…………………………………………………………17

Вступ

Методичні рекомендації «Методика викладання в театральному гуртку» розроблені для керівника театрального гуртка, який тільки починає свої кроки  в роботі з вихованцями, тобто, для молодих педагогів, які прцюють в позашкільних закладах. 

Методичні рекомендації складаються з двох розділів, а саме:

І. Принципи та етичні норми  викладання в театральному гуртку.

У цьому розділі коротко перераховуються всі основні вимоги до підходу у викладанні   всіх  розділів  програми театрального гуртка.

ІІ. Методика проведення занять гуртків з театрального мистецтва.

Тут викладаються методичні основи викладання основних складових розділів програми гуртка, таких як акторська майстерність, сценічний рух, сценічна мова та основи гриму.

Принципи та етичні норми викладання в театральному гуртку

1.1. Основні принципи  викладання в театральному гуртку

1.                  Основним принципом викладання в театральному гуртку є прищеплення  вихованцям гуртка  вміння органічно, продуктивно, доцільно діяти на сцені від особи сценічного образу.

Кожний  розділ програми театрального гуртка для досягнення цієї мети  здійснюється своїми специфічними засобами:

·                    Акторська майстерність спрямована  на психологічну складову дії, що представляє із себе психофізичний процес;

·                    Сценічний рух вирішує це загальне завдання, організовуючи потрібним чином опорно- руховий апарат гуртківця;

·                    Сценічна мова прищеплює  учневі вміння діяти словом навчаючи його словесній  дії.

Поряд з цими головними розділами програми театрального гуртка- акторською майстерністю, сценічною рухом, сценічною мовою присутні допоміжні дисципліни  такі як: танець, вокал, грим, головним призначенням яких є остаточне оформлення сценічного образу.

2. Виходячи з головного принципу випливає другий принцип,який передбачає абсолютне поєднання всіх розділів програми з точки зору етапів навчального процесу, підбору навчального матеріалу, пріоритетів тих чи інших розділів.

У сенсі вибору пріоритетів слід зауважити, що традиційно пріоритетною частиною програми вважається акторська майстерність.

Наприклад, Е.Б. Вахтангов вважав, що учень буде здатний розв'язати акторське завдання тільки тоді, коли буде підготовлений до її вирішення відповідними навичками в сценічному русі та сценічній мові. Тому програма гуртка складена так, щоб навички в сценічному русі і в сценічної мови підготовляли учня до оволодіння відповідними навичками акторської майстерності. Звичайно, надзвичайно важливими складовими навчання театральному мистецтву є і психофізичні процеси такі як:  увага, фантазія, атмосфера, психологічний жест, центр руху, уявне тіло та інші,  які допомагають учневі опановувати зовнішніми виразними засобами актора - пластикою і промовою. Надзвичайно важливою складовою навчання  є і акторська пластика.

3.                  Виходячи з вищевикладеного, можна  сформулювати третій принцип викладання – всі розділи програми повинні забезпечуватись  в єдиній естетичній  та методологічній  театральній системі. 

1.2 . Етичні норми викладання

Етика в театральному мистецтві добре висвітлена  К.С. Станіславським, який  визначив три найголовніших етичних принципи театральної творчості і сформулював  їх у формі афоризмів :

•Люби мистецтво в собі, а не себе в мистецтві.

•Театр починається з вішалки.

•Театр - мистецтво колективне.

Всі численні етичні вимоги до керівників театральних колективів,  викладені К.С. Станіславським в його праці «Етика», випливають з цих трьох основоположних етичних принципів.

Це одна складова етичних норма в театральному гуртку може бути коротко зведена так само до трьох основоположних  девізів:

•Не нашкодь!

•Будь завжди чесний !

•Сам виконуй все те, що вимагаєш від учнів!

Перший девіз запозичений у Гіппократа. Хоч він і адресований його лікарям, але  він надзвичайно актуальним є і  для педагога. Адже керівник гуртка перш за все  педагог,  який виховує дитячі душі,допомагає  формуватися дитячій особистості,  а найголовніше – сприяє розвитку таланту.  Тому керівником  гуртка при визначенні педагогічних  прийомів,  підборі матеріалу, взаєминах «педагог-учень» не повинно бути допущено ні грама цинізму, вульгарності, ненависті, покарання учнів за їх проступки  і т.п. Але це не означає, що в якості матеріалу для роботи треба брати солоденькі «милостиві » вірші, чи уривки,  відірвані від життя. Так само і в ставленні до учнів, вихованців гуртка  педагог зобов'язаний бути строгим, але він зобов'язаний при цьому і любити їх,  при необхідності карати винних, але гнів його повинен бути справедливий і спрямований не на учня,як на конкретну особистість, а на його проступок, а покарання адекватні провині.

А от принцип «Сам виконуй все те, що вимагаєш від своїх учнів» доповнює два вищевикладених принципи  виховання морально здорової особистості учня. Він враховує підсвідому схильність учнів у всьому наслідувати своєму вчителеві, керівнику, наставнику. І якщо вчитель говорить правильні слова, а сам поводиться  при цьому неправильно, то тим самим він виховує в учнях лукавство і цинізм. Тому у педагога  вдесятеро більша відповідальність за свої вчинки, ніж у звичайної людини .

З трьох цих загальних етичних принципів випливають всі численні етичні норми поведінки педагога для кожного окремого випадку його життя.

ІІ. Методика проведення занять гуртків з театрального мистецтва

2.1. Типова структура занять в театральному гуртку.

У своїх працях з «Системи» К.С. Станіславський писав: «На нашій  акторській  мові «зрозуміти » - означає : «відчути». Це говорить про те, що знання теоретичних положень системи К.С. Станіславського набувають якесь значення для актора лише тоді, коли він уміє застосувати його на практиці. А для цього акторові необхідний регулярний психофізичний тренінг, що виробляє необхідні професійні навички та вміння. Тому практичні заняття для виховання актора займають головне місце. І це стосується всіх розділів програми театрального гуртка: і  для акторської майстерності, і для сценічної мови, і для сценічного руху.

Кожен з цих розділів покликаний  формувати психофізичний апарат юного актора своїми специфічними засобами:

·                    сценічна мова - через його вербальну поведінку ,

·                    сценічний рух - через його невербальну поведінку,

·                    акторська майстерність - через її  психологічні  реакції: оцінки діючих фактів і вироблення стратегії поведінки.

Таким чином, всі складова програми гуртка  мають:

·                    загальний об'єкт впливу - психофізичний апарат учня;

·                    загальну форму навчання -теоретичні та практичні заняття;

·                    загальну головну мету - вміння діяти в образі.

А це означає, що в театральній педагогіці цілком правомірні і можливі:

·                    комплексні тренінгові заняття, які поєднуються  вправи з акторської майстерності, сценічної мови і сценічного руху;

·                    універсальні вправи (зокрема - акторські етюди), застосовувані в кожному розділі зі своїми специфічними акцентами);

2.2. Загальна типова структура заняття.

Згідно загальної типової структурі заняття в театральному гуртку  ділиться на три нерівні за тривалістю частини:

·                    налаштування психофізичного апарату учня на творче самопочуття: концентрація уваги, пробудження асоціативного мислення, провокація на фантазування, розминка мовного і опорно -рухового апаратів учня.

·                    основна частина заняття: вправи - тести, перевірка ступеню засвоєння і придбаних раніше навичок  та вправи, що виховують навички, які є темою даного заняття.

·                    закріплення нового матеріалу  в творчому акті - у вправі - імпровізації, в підготовленому етюді, в етюді – імпровізації тощо.

Залежно від конкретного призначення заняття,  його тривалості,   частини заняття можуть варіюватися.

Так, наприклад, якщо це заняття  з освоєння нового матеріалу, то оптимальна тривалість його становить 1,5 - астрономічні години (при цьому, як правило, частина I уроку займає близько 15 хвилин ; частина III - 15 -хвилин , а решту часу відводиться частини II).

Якщо ж це підсумкове заняття, тоді час відповідних частин  змінюється, а третьої частини взагалі немає.

Якщо це заняття перед генеральною репетицією вистави, то воно буде складатися з частини І  і частини III в пропорції 10 хвилин до 20 хвилинам (і в цьому випадку репетиція  буде комплексною  - відразу з трьох розділів програми: акторська майстерність, сценічний рух і сценічна мова ) .

Якщо це розігріваюче заняття   перед виставою  - воно буде складатися тільки з частини І  і тривати 10 - 15 хвилин.

2.3. Методика проведення занять з акторської майстерності.

Результатом творчої роботи актора є сценічний образ, в якому актор живе на сцені справжніми сценічними переживаннями, емоціями. Але створити сценічний образ можна тільки занурившись у стан творчого натхнення, тобто підсвідомого процесу, непідвласного волі людини,  так само як і справжню емоцію людина не може викликати з власної волі, тому що і емоція приходить до людини мимоволі, як результат підсвідомих процесів. Свідомо людина може тільки зобразити цю емоцію.

Отже, втручатися в роботу своєї підсвідомості людина не може. Але навчитися захоплювати свою підсвідомість творчою роботою в потрібне для себе час людина, як це з'ясувалося, здатна. І головною метою системи К.С. Станіславського стало вироблення  системи  свідомих прийомів, здатних включати в роботу творчу природу людини, Станіславський сформулював девіз: «Від свідомих прийомів - до підсвідомої творчості», який використовують  при викладанні театральних дисциплін в нашій  та зарубіжних театральних школах.

При цьому головним збудником справжнього сценічного переживання К.С. Станіславський назвав дію, яка є так само і головним матеріалом акторського мистецтва. Ось чому головним  педагогічним  завданням занять з  акторської майстерності є виховання в учневі вміння діяти в образі. Але це завдання можна вирішити тільки за допомогою послідовного розвитку у вихованцеві  таких професійних навичок, як:

·         чуттєве сприйняття і пам'ять чуття :зору, слуху, дотику, нюху, смаку, м'язових відчуттів;

·         уява і фантазія;

·         акторська наївність - віра в художній вимисел;

·         сценічне спілкування і взаємодія з партнерами ;

·         націлювання всього творчого процесу на виконання надзавдання свого образу;

·         підпорядкування свого сценічного поведінки наскрізного дії ролі, яка веде  до її надзавдання.

Ну а для розвитку в учні всіх вищевказаних навичок Костянтин Сергійович (а пізніше - його послідовники) придумав цілий ряд психофізичних вправ і етюдів.

Отже, методика проведення занять акторської майстерності за системою К.С. Станіславського полягає в тому, щоб:

·         знайти робоче самопочуття (концентрацію уваги, зняття м'язових «затискачів», приведення психофізичного апарату в робочий стан);

·         налаштуватися на справжню органічну, цілеспрямовану, доцільну  і продуктивну дію в запропонованих обставинах ролі за допомогою включення всіх акторських навичок: справжніх чуттєвих сприймань, уяви і фантазії, наївної віри в художній вимисел, сценічного спілкування тощо;

·         підтримувати цю справжню дію за допомогою уваги, логіки і послідовності простих дій, акторської наївності і т.п. до моменту досягнення надзавдання ролі.

Програма навчання в театральному гуртку  складена так, щоб від заняття до заняття учень освоював одну –дві   навички- спочатку навчитися знаходити робоче самопочуття, а потім освоювати навички до відтворення пам'яті почуттів, фантазії, акторської наївності, сценічного спілкування, націленості на надзавдання і наскрізну дію і т.п., і тільки потім - характерність ролі (зовнішню  і внутрішню).

При розроблені  окремих занять гуртка корисно виходити з принципів:

·         виконання вправи учнями за  словесним  завданням педагога, які сприятимуть  розвитку «екрану» внутрішніх бачень учня;

·         комплексність педагогічних завдань в кожній вправі на кожному занятті  дозволить  розвивати одночасно кілька акторських навичок;

·         контрастність вправ за принципом: одиночне - групове, фізичне - інтелектуальне, швидке - повільне і т.п. для підтримки працездатності  учнів і розвитку їх акторської природи, здібностей;

·         послідовність і плавність переходу від легких вправ до важких що забезпечить зменшення  ризику виникнення так званих «акторських вивихів».

2.4 . Методика проведення занять з  сценічної мови.

Три головні розділи програми театрального гуртка  - акторська майстерність, сценічна мова та сценічний рух мають одну спільну мету: навчити майбутнього актора діяти в образі на сцені. Але у кожного  з цих розділів  є своє особливе  призначення, свій підхід до вирішення цього завдання. Акторська майстерність виховує в першу чергу внутрішню (психічну) техніку учня. Сценічна мова і сценічний рух виховують в учнях, перш за все,  зовнішню техніку, що дозволяє йому зробити видимим і чутними внутрішні душевні рухи сценічного образу.

Таким чином  розділ «Сценічна мова» призначений  для виховання в учня навичок словесної дії. Але опанувати словеснию  дією актор здатний тільки тоді, коли зуміє опанувати своїм мовним апаратом, тобто коли його мова є:

·         чутна  і милозвучна ,

·         виразна,

·         зрозуміла  подумки кожному з глядачів, які сидять у залі.

Тому сценічна мова, перш за все, вчить правильному звучанню (фонаційний  тренінг), грамотною  і виразною  вимовою (дикційний  тренінг), грамотної побудови фрази, вмінню не втрачати мовних характеристик (гучності звучання і розбірливості мови) під час різних фізичних дій ( словесно- рухова координація) .

І тільки тоді, коли учень освоїв достатньою мірою цю технічну  сторону володіння мовою, можна приступати до освоєння елементів словесного дії :

·         передачі за допомогою мови внутрішніх бачень (гарним навчальним матеріалом для цієї мети може служити описова проза);

·         передачі думки (на матеріалі публіцистичної прози );

·         оволодінню підтекстом (на матеріалі авторської казки );

·         оволодінню образністю слова (на матеріалі тих же казок, а так само віршів).

І тоді, коли учень належною мірою оволодів усіма елементами словесного дії необхідна робота, в якій повинні бути використані всі елементи словесної  дії одночасно. Як правило, навчальним матеріалом для цього можна використати подієвий уривок з прозового твору, або невелику  за обсягом розповідь, або достатньо великий монолог з драматичного твору.

При цьому, на відміну від занять з акторської майстерності,  які переважно проходять у формі групових та малогрупових занять, переважною формою занять зі  сценічної мови є індивідуальні заняття. А самостійну роботу по сценічній мові  набагато ефективніше проводити не поодинці, а в парі з ким-небудь з товаришів по навчанню.

Робота над голосом і дикцією, з якої починається курс сценічної мови, не припиняється протягом усього періоду навчання, і проводиться у формі тренінгових вправ як на групових заняттях, так і індивідуально. Корисно кожне заняття випереджати коротким тренінгом, який би удосконалював голосове звучання і дикцію учнів. Підбіраючи  вправи для тренінгу, керівник гуртка  повиннен  виходити з принципів:

·         комплексності педагогічних завдань в кожній вправі,

·          контрастності вправ,

·         послідовності і поступовості в переході від найбільш легких до більш важких  вправ.

2.5 . Методика проведення занять зі  сценічного руху.

Розділ програми  « Сценічний рух» призначений  для виховання в учня власного тіла, здатного пластично виконувати  всі найтонші душевні процеси, пережиті сценічним образом.

Але для того  щоб вирішувати таку складне творче завдання  як виразне пластичне відображення думок і почуттів сценічного образу, тіло актора має бути підготовлене технічно,  тобто,  тілу учня необхідно попередньо прищепити необхідні технічні навички, серед яких найголовнішими є:

·                    мимовільна кінестетична  увага, тобто постійний автоматичний контроль стану м'язів;

·                    спритність, або інакше  кажучи - м'язова свобода у виконанні актором будь-якої фізичної дії на сцені;

·                    ритмічність, або як писав  К.С. Станіславський:«У кожної людської пристрасті, стану, переживання є свій темпоритм. Кожен характерний внутрішній або зовнішній образ має свій темпоритм. Словом , кожну хвилину існування всередині і поза нами живе той чи інший темпо- ритм ... Темпоритм потрібен нам не один, сам по собі і для себе, а в зв'язку з пропонованими обставинами,  що створюють настрій у зв'язку з внутрішньою сутністю, яку темпоритм завжди таїть в собі».

Тільки тоді, коли вищевказані три навички більш-менш засвоєні учнем, можна приступати до виховання пластичності учня, тобто до вміння виразно діяти на сцені. Головними складовими цього вміння є:

·                    цілеспрямованість: кожна фізична дія на сцені має вирішувати в даний момент тільки одне завдання;

·                    економічність: на кожну фізичну дію має бути витрачено рівно стільки зусиль, скільки вона вимагає - ні більше, ні менше;

·                    точність виконання дії: точну відповідність фізичній  дії між його логікою, темпоритмом і м'язовою напругою.

Найбільш ефективною формою проведення занять зі сценічного руху є групове заняття, але обов'язково підкріплювати групову форму навчання індивідуальними або малогруповими заняттями для усунення індивідуальних помилок.

Підбір вправ для занять зі сценічного руху  здійснюється згідно чотирьох головних завдань:

·                    виконання вправи  за  словесним  завданням педагога;

·                    комплексність педагогічних завдань в кожній вправі;

·                    контрастність вправ;

·                    послідовність і плавність переходу від легких вправ до більш важких.

2.6. Методика проведення занять з основ гриму.

Сценічну техніку актора умовно можна поділити на дві категорії:

·                    внутрішня техніка, яка керує  внутрішніми, психічними процесами людини;

·                    зовнішня техніка, яка керує  тілом і мовою актора, дозволяючи максимально ясно і яскраво висловити думки і емоції сценічного образу в забарвленні тієї індивідуальної характерності, яка притаманна цьому образу.

Техніка гримування відноситься до зовнішньої акторської техніки, що дозволяє максимально яскраво висловити індивідуальні особливості сценічного образу.

Однак з найперших уроків з техніки гримування дуже важливо донести до учнів, що сам по собі грим, нанесений на обличчя актора – це тільки  мертва маска, сама по собі не здатна замінити живе обличчя сценічного образу. Грим здатний лише підкреслити ті чи інші вікові, національні, індивідуальні  риси сценічного образу і не повинен приховувати живу виразність обличчя актора.

Слід також пам»ятати  про те, що нанесений на обличчя грим шкідливо впливає  на шкіру і  починати заняття з гриму необхідно з вивчення правил гігієни в гримі і нанесення гриму на обличчя. Продовжувати заняття з основ гриму можна тільки після того, коли правила гігієни повністю освоєні всіма учнями.

Наступним етапом освоєння техніки гриму має бути вивчення анатомічних основ гриму - вивчити анатомічну будову особи, розібратися  де і які можуть бути на обличчі людини западини, опуклості, зморшки,  освоєння схеми гриму певної  особи, схеми гриму старечого обличчя і грим людини середнього віку.

Тільки тоді, коли учні  вивчили і усвідомили ті закономірності, за якими одна особа відрізняється від іншої, коли вони навчилися за допомогою гриму міняти зовнішність особи в потрібному їм напрямку, можна переходити до жанрового вивчення гриму.

Найкраще починати з самого простого - концертного гриму, призначення якого відтінити рельєфність особи, підкреслити найвиразніші органи особи - очі і губи.

Далі - вивчення характерного гриму: зміна форми носа за допомогою гумоз, національний грим, мімічні вираження обличчя.

І завершувати уроки гриму доцільно вивченням специфічного гриму: клоунського, казкового гриму та  гриму казкових звірів.

При вивченні вікового, характерного гриму, клоунського і казкового гриму, необхідно так само навчити учнів  підбирати і надягати відповідні гриму перуки, наклеювати на обличчя рослинність (бороди , вуса, вії і т.п.).

Висновки.

Отже, для того щоб  виконати всі розділи програми театрального гуртка в позашкільному закладі, забезпечити засвоєння учнями знань з основних розділів  керівнику гуртка необхідно постійно удосконалювати методику проведення занять, розробляти кожне заняття окремо, працювати над правильним підбором вправ, етюдів та інших форм практичної роботи.

Для забезпечення  засвоєння програмового матеріалу учнями, керівник гуртка  сам перш за все повинен добре володіти  матеріалом,  постійно працювати над підвищенням свого фахового рівня, добре володіти  системою Станіславського вміти навчити цьому своїх вихованців.

Використана література:

1.      Вербовская, Головина, Урнова. Искусстворечи. М., «СТД»,1977.

2.      Когтев Г.В.  Грим і сценічний образ . М;  Сов . Росія , 1989.

3.      Кох И.Э. Сценическое движение.–Л.,Лань, 2010.

4.      Лоза О. Актёрский тренинг по системе Станиславского. – М., «Прайм-ЕВРОЗНАК», 2010. 

5.      Малочевская И.Б. Режиссёрская школа Товстоногова. –М.,Спб,«ГАТИ», 2003.

6.      Савкова З.В. Как сделать голос сценическим. – М., «Искусство», 1975. 

7.      Сиромятникова І.С. Технологія гриму. М., Вища школа , 1991 р.

8.      Станиславський К.С. Работа актера над собой. М., Артист.Режисер. Театр., 2008.

9.      Сулимов М.В. Посвящение в режиссуру. –М., СпГУ, 2004.

10.  Полищук В. Актёрский тренинг. Всеволод Мейерхольд. – М., АСТ, 2010. 

11.  Школярів С.П. Основи сценічного гриму. Мінськ, Виша  школа , 1976.

.