смт.Воловець, Закарпатська область


24 листопада 2008 р.

НА ДОПОМОГУ КЕРІВНИКУ ШКІЛЬНОГО МУЗЕЮ: З ІСТОРІЇ ВИНИКНЕННЯ ТА РОЗВИТКУ МУЗЕЇВ



На допомогу керівнику шкільного музею
Історія – це не тільки минуле, але й сучасне, яке окреслюється багатьма аспектами.
В 1946 р. з метою сприяння миру і міжнародної безпеки шляхом розвитку співробітництва між державами в сфері просвіти, науки і культури була створена міжурядова організація ЮНЕСКО, спеціалізований заклад ООН. Штаб-квартира ЮНЕСКО сьогодні розташована в одному з найгарніших міст світу – Парижі. Одним із важливих питань, яким займається ця організація сьогодні – це збере­ження для майбутніх поколінь історичних, архітектурних, природних та культурних багатств. Безперечно, в полі зору ЮНЕСКО головні скарбниці кожної країни – музеї.
Музеї (грецьке "museion” – святилище муз, храм муз, від "musa” – муза) – науково-дослідницькі і науково-освітянські заклади, які збирають, вивчають, збері­гають і популяризують пам’ятки природничої історії, матеріальної й духовної куль­ту­ри – першоджерел знань про розвиток природи і суспільства. Музеї зосереджують у своїх фондах головним чином предмети речові й художні, в тому числі твори мистецтва, разом з тим в музеях зберігаються і письмові джерела (рукописні матеріали, друковані документи, книги, від інкунабул до видань останнього часу, що мають історичну цінність).
Отже, музейний фонд – це сукупність пам’яток природничої історії, матеріальної і духовної культури в країні (незалежно від часу їхнього походження), які мають наукове, політичне, історичне або художнє значення.
Історія виникнення музеїв, як своєрідних громадських інститутів, задоволь­няючи потреби політичного, наукового, культурного, економічного характеру, веде в далеку давнину.
Попередники музеїв з’явились на тому етапі розвитку людського суспільства, коли предмети-оригінали, взяті з природи і суспільного життя, стали зберігатися не в утилітарних господарських цілях, або як матеріальні цінності, а як докумен­тальні, меморіальні свідчення й естетичні цінності. Такими є, наприклад, сховища Кноського палацу на Криті (16 ст. до н.е.), Палац Ванів і Архівіньських оракулів (Китай, 13-12 ст. до н.е.), Бібліотека Ниневійського палацу (7 ст. до н.е.) та інші.
В античну епоху храми, а потім і приватні колекції (з 3 ст. до н.е.) зосереджували переважно витвори мистецтва (галереї  Варреса, Сулли, колекції Сервилія, Красса, Лукулла, Помпея, Цезаря та інших). Різноманітні зібрання зберігалися у візантійських соборах і монастирях, а потім (з 13 ст.) в середньовічних соборах Франції, Італії, Німеччини та інших країн (предмети, належність яких приписували "святим особам” нового християнського пантеону, церковне начиння, ікони, рукописи і т.п.)
До епохи Відродження відноситься поява в Європі музеїв, яким були вже характерні деякі наукові функції, що було пов’язано з Великими географічними відкриттями, а також з потребами розвиваючих наук і виробництва. Колекціо­нувались зразки тваринного і рослинного світу, мінерали, геодезичні й астроно­мічні інструменти, предмети, що становили етнографічний інтерес. Велику популярність набирають палацові зібрання – кунсткамери, мюнц-кабінети, натуралієн-кабінети, в яких концентрувались наукові, етнографічні й історично-художні цінності. З’явились і перші описи музеїв, а також музеологічні теоретичні твори. До того часу відносяться зібрання пам’яток античного мистецтва у Флоренції (Л.Медічі, 15 ст.), Римі (Ватиканські музеї, 16 ст.), Дрездені (Августа Саксонського, 16 ст.) та інші.
У 17-18 ст. формуються чисельні приватні колекції – історичні, археологічні, науково-природничі, мистецькі, багато з яких частково у 18 ст., а головним чином у 19 ст. лягли в основу державних національних музеїв.
В період розвитку капіталізму зростає об’єктивна потреба в розвитку музеїв, зростає музейна сітка з просвітницько-виховними й науковими функціями.
В першоджерелах 12-17 ст. зберігаються чисельні відомості про збереження історичних і художніх цінностей в соборах і монастирях у Владимирі, Києві, Новгороді. До 15-17 ст. відноситься формування колекцій "Оружейної палати” і сховище пам’яток Патріаршої ризниці в Москві. Відомі також колекції 16-17 ст., які належали Івану ІV, Б. Годунову, Ф.С. Милославському, В.В. Голіцину. У 1719 р. відкрився перший російський публічний музей – Кунсткамера в Петербурзі, в основі якої лежали колекції Петра І. З переходом Кунсткамери у відомство Академії наук музей перетворився у великий науковий заклад.
На протязі 2-ї половини 18-19 ст. виникли перші місцеві музеї в Іркутську (1782), Барнаулі (1827), Оренбурзі (1831), Астрахані (1836), колекції Артилерійсь­кого історичного музею (1756) і Ермітажу (1746) в Петербурзі; зібрання, безпосе­редньо пов’язані з виробництвом (модель-камери, натуральні кабінети Вільного економічного товариства, які на початку 19 ст. перетворились у музеї); створювалися історико-археологічні музеї у Миколаєві (1806), Одесі (1825), Петербурзі (Румянцевський музей, 1831) та інші.
Особливо швидко розросталася музейна сітка в середині 19 ст. Музеї виникали при статистичних комітетах, земствах, вчених архівних комісіях, наукових товариствах, університетах.
Розвиток сільського господарства і промисловості сприяло відкриттю Сільськогосподарського музею в Петербурзі (1859), Політехнічного музею у Москві (1872), кустарних відділів у місцевих музеях. Ріст національної самосвідо­мості, розвиток мистецтва, науки знайшли відображення у створенні Третьяковсь­кої галереї (1856), Російського історичного музею (1872), Руського музею (1898).
В 1899 р. в Києві був відкритий міський музей старожитностей та мистецтв, який став альма-матер багатьох музеїв на Україні. Сьогодні це Національний музей історії України. З історією музею пов’язано багато видатних імен. Це і перший директор, академік, мистецтвознавець М. Біляшівський, і всесвітньо відо­мий археолог Хвойка, який відкрив трипільську культуру. Це і Лебединцев, один із засновників журналу "Старожитності”. І, звісно, допомога меценатів. Так, роди­ни Ханенків, Терещенків допомагали у створенні музею власними колекціями.
Національний музей історії України – це ще й один з найбільших музеїв, що налічує величезні фонди, більш як 600 тисяч одиниць збереження і дійсно вважається найбільшою скарбницею. Значна частина його колекцій зберігається в Музеї історичних коштовностей України, який відкритий у Києві в 1969 р. як філія історичного музею. Міститься він у так званому Ковнірському корпусі Києво-Печерського історико-культурного заповідника. Серед експонатів – золоті та срібні предмети із скіфських курганів 5-4 ст. до н.е., вироби слов’янських і давньоруських майстрів 6-13 ст., витвори українських та російських ювелірів 16-20 ст., нумізматичний матеріал.
На Україні до 1917 р. було 36 різних музеїв. На кінець 1985 р. в Україні   працювало 174 державних, близько 400 народних музеїв  та 8 тисяч – на громадських засадах.
Загалом, сьогодні музейний фонд всієї України нараховує приблизно 4-5 млн. одиниць збережень. Сюди включені також і історичні цінності, які складають фонди Чернівецького краєзнавчого музею.
Чернівецький краєзнавчий музей засновано в травні 1863 р. любителями природи і старовини на добровільні пожертвування громадськості. В наш час у цьому найбільшому музеї області – понад 100 тисяч експонатів. Сьогодні – це своєрідний науково-методичний центр, який керує роботою всіх державних і громадських музеїв області, в тому числі і шкільних музеїв. Шкільні музеї сьогодні відіграють велику роль у поповненні та збагаченні музейного фонду України.
Сьогодні музеї ведуть велику дослідницьку й виховну роботу; комплектують і вивчають колекції, складають наукову документацію, забезпечують режим збереження і реставрації музейних предметів, видають монографії, каталоги, довідники, публікації першоджерел.
Про відношення до музеїв на сучасному етапі розвитку культури свідчить і той факт, що кожного року все прогресивне людство світу відзначає 18 травня – Міжнародний день музеїв.

Інші cайти Центру

Як ви оцінюєте наш сайт

Розробка сайту- блогу та дизайн Марії Рудейчук